Механізм дії
Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму надзвичайно спрямованої дії. Омепразол інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу у парієтальних клітинах. Лікарський засіб при застосуванні один раз на добу діє швидко та забезпечує контроль шляхом оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.
Омепразол є слабкою основою, яка накопичується та перетворюється в активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він пригнічує фермент Н+, К+-АТФазу (протонна помпа). Цей ефект на завершальному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку є дозозалежним та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від типу стимуляції.
Фармакодинамічні ефекти
Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.
Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку
Внутрішньовенне введення омепразолу спричиняє дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку людини. Для того щоб одразу зменшити рівень внутрішньошлункової кислотності аналогічно зниженню, що досягається застосуванням повторних доз лікарського засобу по 20 мг перорально, рекомендується у якості першої дози внутрішньовенне введення 40 мг лікарського засобу. Це призводить до негайного зменшення рівня внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90 % протягом 24 годин як після внутрішньовенної ін’єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.
Пригнічення секреції соляної кислоти пов’язується з площею під кривою «концентрація у плазмі крові – час» (AUC) омепразолу та не залежить від фактичної концентрації омепразолу у плазмі крові на даний момент часу.
Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.
Вплив на H. pylori
- pylori пов’язана з розвитком виразкової хвороби, в тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. H. Pylori є основним фактором розвитку гастриту.
- pylori разом із соляною кислотою шлункового соку є основним фактором розвитку виразкової хвороби. Також H. Pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.
Ерадикація H. Pylori за допомогою омепразолу та протимікробних лікарських засобів пов’язана з високими рівнями загоєння і тривалої ремісії виразкової хвороби.
Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку
Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв’язку зі зниженою шлунковою кислотністю підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може завадити обстеженню на нейроендокринні пухлини. Повідомляли, що лікування інгібіторами протонної помпи потрібно припинити за 5–14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися до цього часу.
Збільшення кількості ECL-клітин, пов'язане, можливо, зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважають, що ці дані не мають клінічного значення.
Під час тривалого курсу лікування повідомляли про дещо підвищену частоту появи залозових кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, вірогідно, оборотним.
Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування лікарськими засобами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.